аction
RPG
стратегии
симуляторы
adventure/quest
десткие
некомпьютерные
прочие



Новости

Обзоры

Preview

Сheat-коды

Советы бывалого

Советы проходимца

Кузница

Музей

Вокруг игр

Интернет

Справочник

Галерея
Біографія комп’ютерної мишки
Євгеній БОНДАР aka Torkwemada

14.11.2005  
   

Камради, що нашому братові-геймеру є найважливішим? Ясна річ, після відеокарти та мозку (хоча це не до всіх)? Звичайно — миша…Я думаю, що всі знають (навіть не геймери), що це таке та з чим його їдять. А от чи всі знають, звідки це чудернацьке створіння випхалося і нахабно зайняло місце на наших столах? Певен, що не всі…Тим більше не всі знають, кому ставити пам’ятника і дарувати ящик пива за цей винахід. Ось про це, любі друзі, я і хочу вам розповісти.

Отже, у нашому тлінному світі миші бувають двох основних типів:

1) Миша: Царство — Тварини; Тип — Хордові, Клас — Ссавці, Ряд — мишоподібні (гризуни), родина мишині. Всього родина мишині вміщує 5 родів та 10 видів… Цей тип мишей не є темою лекції.

2) Миша: комп’ютерний маніпулятор, призначений для визначення координат (x,y). Як ви зрозуміли, саме про цей тип ми й поговоримо.

Відразу вас повідомлю, що розглядати ми будемо тільки класичну мишу із кулькою всередині. Ніяких оптичних, радіо- чи інших варіацій.

Історія миші як комп’ютерного маніпулятора дуже довга, заплутана та цікава. Сповнена багатьох таємниць та подій, вона привертає до себе увагу дослідників та вчених… Стоп! Я ж наче лекцію читаю, а не сагу. Хоча, чом би й ні…

Камради, а ви взагалі знаєте, що наша улюблена миша — гібрид? Так, справжнісінький гібрид. Ні, не чорнобильський. Хоча ще як подивитися (певно, хромосоми лягли добре :-)). А гібрид цей був отриманий шляхом перехресного схрещення двох абсолютно різних, хоча в чомусь схожих винаходів. От про них ми й поговоримо.

На початку п’ятдесятих років військово-морський флот Канади замовив нові комп’ютерізовані радари, обладнані одним з перших графічних інтерфейсів. Для них вже тоді була конче потрібна система позиціонування курсору, щоб оператор міг вказати точку на екрані «жуком» (так тоді курсор називався). Розробники подумали, потім ще раз подумали і нарешті придумали використати для цієї благородної мети кулю із гладкою поверхнею. Першим, що спало їм на думку, була куля для боулінгу. Одразу видно, чим вони займалися :-). Так народився трекбол, який і є першим винаходом, що нас цікавить. Всі вмить уявили цей трекбол у себе на столі поряд із монітором :-). Всього в межах проекту було зроблено 9 трекболів, по два на кожен із чотирьох кораблів, і один для наземної спостережної станції. Після завершення проекту військові не спромоглися знайти іншого використання трекболу, в результаті на кілька років він був забутий. Через секретність проекту розробники навіть не запатентували технологію. Британський і американський флоти теж не досягли розуміння геніальності винаходу, принаймні у достатньому для купівлі прав розмірі. А радянський флот і не питали :-). Не звернувши на себе уваги, трекбол кілька років провалявся на поличці через відсутність нагальної необхідності у такому пристрої. Трохи відкладемо багатостраждальний трекбол в сторону і зосередимось на історії іншого винаходу…

Офіційно винахідником комп’ютерної миші вважається (та таким і є насправді) Даг Енгельбарт (Douglas або Doug Engelbart). Інженерна кар’єра Дугласа почалася в 1948 році після закінчення Університету штату Орегон в одній з лабораторій, що згодом ввійшла в склад NASA. Саме там аж до 1955 року він займався радарними системами, перш за все — системами відображення інформації. Зрозуміло, що тоді зображення на екран виводилось без цифрової обробки. І можливо, що саме Енгельбарту першому спало на думку об’єднати комп’ютер з екраном для виведення інформації та оцифрованих зображень. Зараз нам це здається тривіальним, але тоді до широкого розповсюдження дисплеїв залишалося ще років із 10.

Саме тоді Енгельбарту довелося зіткнутися із суровою реальністю життя. Ідеї талановитого вченого та інженера, що на десятиліття випередили свій час, не могли бути зрозумілими іншим. Даг Енгельбарт з сумом згадує, як він бився, намагаючись пояснити свої погляди на комп’ютер іншим, у різних інстанціях, але всюди йому відмовляли. Від дійшов аж до самого Девіда Паккарда (David Packard) у компанії Hewlett-Packard, але навіть він не знайшов ідеї Дага корисними для своєї фірми.

Енгельбарту залишалося тільки одне — знайти гроші для відкриття власної лабораторії. І вона була створена під назвою Augmentation Research Centre (ARC) у дослідницькому інституті Stanford Research Institute (SRI) Стенфордського Університету. Під час роботи у Стенфордському науково-дослідницькому інституті у Каліфорнії Енгельбарт брав участь у створенні комп’ютерної системи NLS. Під час роботи над, можливо, першою у світі інтерактивною системою для роботи з текстами і зображеннями, Енгельбарт та інші співробітники SRI дійшли висновку, що жоден маніпулятор з тих, що існували на той час, не відповідав їхнім вимогам. Щоб знайти підходи до ідеального, був виконаний аналіз можливостей маніпуляторів і побудована таблиця їх властивостей. Вже на основі цієї таблиці були визначені необхідні параметри пристрою, що тоді ще не існував. Саме цей пристрій і став мишею…

Перший екземпляр такого маніпулятора був зроблений інженером Біллом Інглішем (Bill English), а програми для нього писав Джефф Руліфсон (Jeff Rulifson). Це була проста дерев’яна коробка з двома дисками і великою червоною кнопкою згори. Спочатку шнур був розташований попереду, але його швидко перенесли назад, щоб він не плутався і не заважав. Цю мишку було неможливо пересувати навскіс.

А сам Даг Енгельбарт обізвав свій пристрій X-Y Position Indicator for a Display System (Індикатор позиції X-Y для дисплейної системи). Власне слово «миша» з’явилось спонтанно (як стверджує сам Енгельбарт — через шнур, що схожий на мишачий хвіст) і відразу ввійшло в мову.

Звичайно, ніхто не сказав: «Ось, саме цей пристрій краще всіх, давайте використовувати саме його». Роботи тривали. У 1966 році команда Енгельбарта зв’язалась із NASA і домовилась про організацію серії випробувань всіх пристроїв-указників, що існували на той час, з метою раз і назавжди чітко визначити, який пристрій є найзручнішим, найшвидшим та найточнішим. У NASA трохи подумали і погодилися із необхідністю провести такі тести, стали їх фінансувати.

Була розроблена серія випробувань. Наприклад, комп’ютер випадковим чином генерував точку на екрані, а курсор кидав десь в інше місце. Оператор-тестер (а не тостер :-)) мав сполучити точку і курсор. Заміряли час, необхідний на виконання такої операції. У тестуванні брали участь світлові стила, джойстики та інші подібні пристрої. Але миша була краще всіх…. Наприклад, при використанні стила у оператора забирало забагато часу, щоб взяти стило в руку, піднести його до екрану, знов покласти на місце. А джойстики не давали необхідної точності указнику.

Хоча миша показала себе краще всіх, NASA, через специфіку своїх завдань, втратила до неї інтерес, адже у невагомості використовувати мишу неможливо.

Мишу Енгельбарта продемонстрували широкому загалові у 1968 році разом із всією системою NLS на Осінній Об’єднаній Комп’ютерній Конференції (Fall Joint Computer Conference). Мишка мала три кнопки однакового розміру.

Трохи пізніше розробка Енгельбарта потрапила в теплі обійми компанії Xerox. Саме у дослідницькому центрі Xerox в Пало-Альто мишка набула майже сучасного вигляду. Тут, щоправда, невідомо, чи інженери Xerox витягнули із темного кутка канадську розробку, чи справді вирішили відкрити Америку наново, але два диски Енгельбарта були замінені на кульку так, що нова миша стала схожою на трекбол. Компанія Xerox вперше зробила мишу частиною персонально комп’ютера Xerox Alto на початку 70-х. Саме тоді вона стала доступною звичайним смертним… тобто звичайним користувачам, звісно.

В 1979 році компанія Xerox познайомила компанію Apple з деякими своїми розробками, зокрема із мишкою. Остання ідеї швидко підхопила, використовуючи мишу з комп’ютерами Apple Lisa и Apple Macintosh. До речі, Стенфордський Дослідницький Інститут (місце роботи команди Енгельбарта) продав ліцензію на мишу саме компанії Apple. На жаль, люди, що продали мишу, не до кінця розуміли всю її революційність і комерційну цінність, тому нова власність коштувала Apple всього лише $40000. Тоді розробники ще більше наблизили мишу до її сучасного вигляду, зробивши конструкцію розбірною, що дало можливість виймати кульку і чистити гризуна зсередини. Крім того, з метою спрощення конструкції миші залишили лише одну кнопку, на превеликий жаль Енгельбарта. В результаті у 1983 році на ринку з’явився Apple Lisa — перший комп’ютер із справжнім віконним користувацьким інтерфейсом, а його миша стала першою мишею, що отримала справжнє розповсюдження за межами дослідницьких лабораторій.

Щодо подальшої історії, вона не така цікава, оскільки мишу стали пхати у свої комп’ютери всі кому не ліньки…

А зараз я хочу трохи докладніше зупинитись на внутрішній конструкції нашого піддослідного.

За час свого існування миша витерпіла величезну кількість випробувань, експериментів та змін. Ще у доісторичні часи два диски були замінені кулькою, що крутила два валики, пов’язані з дисками, на які були нанесені струмопровідні ділянки. Цих ділянок на дисках торкались щітки. Коли струмопровідні ділянки замикалися, курсор рухався, інакше — стояв на місці. Звичайно, така конструкція була дуже ненадійною. Струмопровідні ділянки забруднювались, щітки поступово стиралися. Тому наступним кроком стало створення оптомеханічної миші. Саме такою й користується більшість із нас. Звісно, хто не перейшов на оптичні…

В оптомеханічної миші диски мають прорізи і схожі на зубчаті колеса. З одної сторони знаходиться світловий діод, з іншої — фотоприймач. Коли між діодом і приймачем нема зуба, і світло проходить вільно — є контакт, курсор рухається. Інакше — ні. Конструкція проста як молоток, надійна як молоток і перевірена роками успішного використання, як той самий вірний людству молоток.

Нарешті підходимо до завершення. Ви дізналися, як створювалась миша, як вона працює, і на завершення я хотів би сказати декілька слів про її винахідника, Дугласа Енгельбарта.

Якщо ви думаєте, що Дуглас став міліардером після успіху свого творіння, то ви глибоко помиляєтесь. Комп’ютерна миша принесла йому і славу, і успіх, але лише через 30 років після її народження. Патент на мишу, строк якого зараз вже вичерпано, був складений абсолютно невдало. Він розповсюджував свою дію не на саму ідею маніпулятора, а лише на механізм зчитування даних за допомогою двох діаметрально розташованих коліс. Сучасні миші, як ви знаєте, мають інші механізми, а тому компанії, що їх випускають, вільні від будь-яких зобов’язань перед винахідником.

Тут можна згадати підприємливого американця Зінгера, який запантетував голку з вушком, чим забезпечив собі патентні виплати незалежно від конструкції швейної машинки.

Публічне визнання авторства Енгельбарта відбулося тільки в 1998 році, коли йому була присуджена премія Lemelson–MIT Prize, що має грошовий еквівалент у розмірі $500 тис. Вона була заснована для нагородження за видатні винаходи. Практично відразу відбулася ще одна визначна подія — присудження Енгельбарту асоціацією Association for Computing Machinery (ACM) премії ім. Алана Тюрінга. Цю премію, значно скромнішу в плані грошової винагороди — $25 тис., іноді називають Нобелевською премією в галузі обчислювальної техніки. Вона стала академічним визнанням інших робіт ученого, що стали основою ряду ключових технологій у сучасних комп’ютерних системах, інтерактивних засобах і мережах.

Ось така цікава і сумна історія трапилася із звичайною комп’ютерною мишкою.

При написанні статті використовувались матеріали сайтів: http://www.icfcst.kiev.ua та http://www.ci.ru.



 

© 1998-2002, ИД "Мой Компьютер". Тексты статей. © 2002, Федор Сергеев. Дизайн. Графика. © 2002, Николай Угаров (xKO). Дизайн, программирование

         bigmir)net TOP 100